back to ukma Прес-центр
 
 
Медична реформа: крок у вірному напрямку? PDF Друк E-mail
Середа, 07 лютий 2018 14:29

Викладачка НаУКМА, експерт Реанімаційного пакету реформ Зоряна Черненко прокоментувала перебіг медичної реформи в Україні.

 

Результат пошуку зображень за запитом

 30 січня набув чинності Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення".

Як зазначають у МОЗ, наразі триває підготовка до створення Національної служби здоров’я України — національного страховика, який укладатиме договори із закладами охорони здоров’я та закуповуватиме у них послуги з медичного обслуговування населення. Тепер зможуть оголосити конкурс на посаду голови НСЗУ та двох його заступників. Планується, що до липня НСЗУ буде утворена та розпочне роботу.

Також розпочався процес автономізації медзакладів – перетворення медичних закладів у комунальні некомерційні підприємства. У такому статусі вони зможуть укласти договори з Національною службою здоров’я України та отримувати пряме фінансування за надані послуги з Державного бюджету.

Коментар:

Зоряна Черненко, доцент факультету правничих наук НаУКМА,

доктор правових наук, Ірина Кухта, юрист

 "Прийняття Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 є кроком у вірному напрямку, адже в українському регулюванні системи охорони здоров’я гострим є питання фінансування всієї системи, ефективного та достатнього для надання якісної медичної допомоги розподілу бюджетних коштів між закладами охорони здоров’я.

Прийняттю цього закону передували напрацювання нормативно-правової бази в цій сфері з початку 2000-х років (Указ Президента України «Про Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України 7 грудня 2000 року), а також пілотні проекти проведення реформування системи охорони здоров'я у регіонах (Закон України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» 7 липня 2011 р.).

Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» набрав чинності 30 січня 2018 року. Він анонсовувася МОЗом та урядом як такий, що повністю наведе лад у системі фінансування надання медичної допомоги та пропонує нові підходи у регулюванні цих питань.

Серед позитивних рис Закону можна відзначити наявність чіткого визначення видів медичної допомоги, що будуть включені до програми медичних гарантій. Власне через  відсутність, визначених законом видів гарантованої медичної допомоги за державний кошт, гальмувалось впровадження платних медичних послуг, що мали б надаватись державними та комунальними закладами охорони здоров’я (Рішення Конституційного  суду України від 25 листопада 1998 року). 

Однак, даний Закон не відповідає визначеній урядом та парламентом стратегії децентралізації та унеможливлює виконання органами місцевого самоврядування, зокрема ОТГ, передбачених законодавством повноважень. Проте, незважаючи на важливість прийняття цього Закону, аналіз  його положень викликає велику кількість запитань від експертів, медичних працівників, управлінців, органів ОМС.

По-перше, Закон не визначає базові положення фінансування системи охорони здоров’я, які би мали б забезпечити чіткість, визначеність та зрозумілість суті реформування для всіх «гравців» в системі охорони здоров’я. Навпаки – в ньому є значна кількість  бланкетних  норм, які передбачають необхідність прийняття низки положень, наказів та інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров’я. Так, наприклад, в Перехідних положеннях вказано, що «з 1 січня 2018 року запроваджується реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України». Тобто, можна зробити висновок, що основні питання будуть вирішуватись шляхом ручного управління охороною здоров'я урядом, а не законом. Такий підхід може негативно вплинути на перебіг реформи охорони здоров'я, адже в законі, який є актом вищої юридичної сили, ніж НПА уряду, не встановлюються засади та підвалини фінансування надання медичної допомоги, які були б гарантією як стабільного реформування всієї сфери, так і гарантією реалізації прав громадян на безоплатну медичну допомогу, передбаченою ст. 49 Конституції України.

На практиці можуть виникати ситуації, відповідей на які в Законі теж немає. Так, наприклад, у разі неможливості обрання лікаря пацієнтом самостійно, у територіальних органів не виникає, згідно з законом, обов’язку забезпечити доступ такого пацієнта до лікаря, а лише надавати роз’яснення, що стосуються вибору такого лікаря. Або ж Закон не визначає принципу вибору лікаря: «один пацієнт – один лікар», тобто Закон не забороняє особі укласти договори з кількома лікарями, що може стати додатковим навантаженням на фінансові зобов’язання держави перед населенням. Попри усталену практику направлення лікарем первинної ланки до спеціаліста вторинного рівня, критично важливим є визначення умов та порядку такого скерування, адже наслідком невпорядкованості може стати надмірні видатки в системі охорони здоров’я.

Наріжним каменем у покращенні функціонування системи надання медичної допомоги є  здійснення контролю за якістю медичної допомоги, які згідно закону залишається у повноваженнях МОЗу. Ці практичні питання мають бути вирішені у порядках та інструкція МОЗу, яких наразі, немає.

Законом передбачається створення нового центрального органу виконавчої влади, який буде реалізувати державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення. Це орган, який, серед іншого, буде виконувати функції замовника медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій, розроблятиме проект програми медичних гарантій, вноситиме пропозиції щодо тарифів і коригувальних коефіцієнтів, укладати договори про реімбурсацію, а також матиме можливість контролю за ефективним використанням коштів ЗОЗ. Проте, в Законі не визначено строки, порядок та принципи формування такого органу, його склад та структура.    Єдиним документом який визначає вимоги щодо даної інституції є затверджена розпорядженням КМУ від 30.11.2016 № 1013-р  Концепція реформи фінансування системи охорони здоров’я. Однак, розпорядження  уряду не є нормативно-правовим актом.

Власне ключовою зміною, в системі надання медичної допомоги є, передбачене Законом, прийняття Програми медичних гарантій, яка визначатиме перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантуватиметься за рахунок коштів бюджету. Однак, така Програма повинна затверджуватись Верховною Радою України як частина Закону України «Про Державний бюджет», а отже без відповідних змін, з врахуванням вимог бюджетного процесу, в 2018 році очікувана реформа може початись.  

Наступним кроком у запуску нової системи фінансування медичних послуг є прийняття низки інших НПА, адже з зазначених в Законі прийняли лише одну – Методику розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування від 27 грудня 2017 року, та й ця методика стосується медичних послуг вторинного рівня, які ще не  будуть в 2018 році предметом укладення договорів з закладами охорони здоров’я.

Запропонована Методика визначає методологію та порядок обліку фактичних витрат, які здійснюють заклади охорони здоров’я у зв’язку з наданням послуг з медичного обслуговування (далі — медичні послуги) і які враховуються під час встановлення єдиних тарифів на медичні послуги. Знову ж таки, з положень нормативно-правового акту незрозуміло, які заклади будуть вибрані як референтні, які до них будуть визначені вимоги чи критерії; на сьогодні публічно не було анонсовано про обрання референтних закладів. Референтні заклади охорони здоров’я - це визначені МОЗ заклади охорони здоров’я, дані аналізу витрат у яких використовуються для розрахунку єдиних тарифів на медичні послуги, що надаються за договорами про медичне обслуговування населення у межах програми медичних гарантій.  Тому таке зволікання з вибором референтних закладів може негативно вплинути хід впровадження медичної реформи.

Так як однією з головних цілей анонсованої медичної реформи є зміна підходів у фінансуванні медичного обслуговування, прийняття Закону «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» є лише першим кроком, який має закласти підвалини функціонування нової системи забезпечення медичної допомоги. Однак, для відчутних змін в системі надання медичної допомоги необхідно також визначити політику держави щодо забезпечення медичними кадрами, освіти, налагодження роботи органів місцевого самоврядування в системі охорони здоров’я. Наразі, після прийняття цього Закону, необхідно працювати над впровадженням нової системи: а це і прийняття нормативно-правових актів, серед яких типова форма декларації, створювати Національну службу здоров’я, його структуру, в тому числі і на місцях, проводити роботу в регіонах, анонсувати конкурс керівників в регіонах, тощо. Також, якщо МОЗ пропонує запустити нову систему з літа 2018, необхідно працювати над внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік» тощо.

Закон, що набув чинності, заклав початок кропіткої роботи профільного міністерства та уряду, після якої ми зможемо побачити реальні позитивні зміни в системі надання медичної допомоги в Україні". 

 http://yur-gazeta.com/golovna/medichna-reforma-krok-u-virnomu-napryamku.html

 

Фотогалерея

Презентаційні матеріали

Відео-галерея

 

 

 

Архів статей
 

 

Сайт розроблений і підтримується Інноваційним центром інформаційних технологій НаУКМА
copyright@ukma 2009 - 2018