back to ukma Прес-центр
 
 
Олеся Островська-Люта: У головних ролях PDF Друк E-mail
Вівторок, 13 лютий 2018 14:41

Директорка Мистецького Арсеналу, випускниця НаУКМА Олеся Островська-Люта - про головні події культурного життя України-2017.

 

Результат пошуку зображень за запитом

Що сталося на українській культурній сцені в 2017-м і як це вплине на події у 2018-му? Перерахую відразу кілька речей.

 

По-перше, прийнятий закон про створення Українського культурного фонду. Мало хто вірив, що це станеться, але тепер документ суттєво змінить багато процесів на культурних теренах в найближчі роки. Закон почне діяти як раз в 2018 році. У бюджеті для фонду передбачені нечувані 200 млн грн. Це особливо незвично ще й тому, що фонд повинен працювати за зразком своїх європейських аналогів: на основі експертних рішень, без одноосібного управління і політичних міркувань на злобу дня. З огляду на те, як працює українська державна машина, — це прорив. В будь-якому разі, може ним стати. Схожим чином працює, наприклад, Держкіно. І по зростанню кількості українських прем'єр можна сказати, що у такої системи однозначно позитивний вплив.


Чесні гроші

Власне, українське кіно оживає з появою "чесних грошей". Тому застосування такого механізму для широкої культурної сфери може стати справжнім цілющим грунтом. Адже що важливо для розвитку мистецтва? Всього два фактора: ресурси і свобода. Без свободи виходить культура пізнього СРСР, без грошей — вічна андеграундна самодіяльність. Але одних грошей недостатньо. Потрібні ефективні і прозорі процедури, настільки чесні, наскільки це можливо в українському суспільстві.

Інший приклад таких корисних, хоч і хворобливих процедур: конкурси на керівні посади в публічних інституціях культури. І це другий пункт, що має значення у 2018-му.

Справа в тому, що ще недавно з різного роду скандалами і змінним успіхом в музеях, театрах і культурних центрах нарешті почалася повільна, але майже хтонічна в своїй непохитності зміна покоління управлінців. Кудись прийшли прогресивні і сміливі, які не знають реалій бюджетного сектору, десь залишилися акуратні й спритні в апаратній грі. Вітер історії та симпатій публіки — на стороні сміливих і недосвідчених. Саме до них придивляються найбільше, їхні слова ретельніше зважують, про них говорять, на них покладають надії. З останнього і актуального: перемога художника Олександра Ройтбурда в конкурсі на посаду директора Одеського художнього музею. Подія, що сколихнула Одесу і викликала інтерес музейної спільноти всієї країни. Цей інтерес підігрівається очікуваннями змін і збережеться в 2018-му.

Третє, на що варто звернути увагу, — наполегливіша присутність українського голосу на міжнародній арені. У 2017-му наша країна цілком пристойно була представлена на Венеційській бієнале і Франкфуртському книжковому ярмарку. Це трохи більше, ніж крапля в морі, але вже щось. До того ж під кінець року скасували безглузду і шкідливу заборону використання бюджетних коштів на проведення українських виставок за кордоном. Значить, в 2018-му варто чекати на більш рішучі кроки у цьому напрямку. Настав час взятися за просування свого голосу на Заході. І стежити за тим же Франкфуртським книжковим ярмарком, де українську тему вперше готуватиме Інститут книги, а також за всіма можливими кінофестивалями, малими проектами на зразок фестивалів національної культури і очікувати перші домовленості про великі українські проекти на майбутнє.

 

Нові формати

Ще одна важлива тенденція — поява музейних виставок зі складною і продуманою сценографією. Виставок-історій, виставок, де твір мистецтва або історичний об'єкт представлені в контексті — візуальному, культурному, історичному. Восени 2017-го ми бачили такі в Національному художньому музеї — Лабіринт Аксініна та Енеїда — і в Мистецькому арсеналі — Уявний путівник. Японія і Бойчукізм. Проект "великого стилю". Музейній спільноті і глядачам такий досвід все цікавіше. До того ж завдяки подібним ідеям з'являється цілий супроводжуючий сектор виробництва: виставкові архітектори, фахівці з монтажу, дизайнери, виробники обладнання та конструкцій.

Ну, і на завершення — кіно. У 2017-му відбувся прорив до масового глядача. Тут свою роль зіграли Кіборги та Сторожова застава. На 2018-й запланований вихід ще декількох десятків українських стрічок. Серед них — довгоочікувана екранізація роману Сергія Жадана Ворошиловград. Чому це важливо? Тому що йдеться про екранізацію великої сучасної літератури, роману з вищої полиці. І ця спроба істотно вплине не тільки на кіно, а й літературу, драматургію, взаємодія кіно і літератури. Скажімо, на подальшу екранізацію романів Софії Андрухович. Тому тримаємо кулаки і чекаємо з нетерпінням.

https://nv.ua/ukr/opinion/ostrovska-lyuta/u-holovnikh-roljakh-2451132.html 

 

Фотогалерея

Презентаційні матеріали

Відео-галерея

 

 

 

Архів статей
 

 

Сайт розроблений і підтримується Інноваційним центром інформаційних технологій НаУКМА
copyright@ukma 2009 - 2018