back to ukma Прес-центр
 
 
Українська вища освіта – у процесі саморозпаду PDF Друк E-mail
Вівторок, 25 травень 2010 00:00

Ольга ЧИТАЙЛО, газета "Високий замок"

Вступна кампанія на старті. Цього року вона відбуватиметься у
контексті нововведень, запроваджених новою владою. Про це, а
також про українські університети загалом (рівень їх розвитку, місце
у світових рейтингах) наша розмова з професором, доктором
філологічних наук, президентом Національного університету «Києво-
Могилянська академія» Сергієм Квітом.

– Можна почути багато нарікань на сучасну систему вступу. Мовляв,
через те, що абітурієнтам дозволили подавати документи у різні вузи,
на навчання потрапляють не орієнтовані у майбутній спеціальності
люди...
– Як керівник вузу я б не брав на навчання абітурієнтів, які подали документи
у 10 вузів на 10 різних спеціальностей. Це означає, що вони насправді нічим
не цікавляться. Але, на жаль, не маю такого права. Заходами попереднього
міністра освіти вступ був уніфікованим. Іван Вакарчук виходив з хибної
позиції. Він казав, що університети мають не відбирати, а навчати. Це абсурд.
В усьому світі кожен вуз бореться за кращого студента. Цього року кількість
ВНЗ, куди може подаватися абітурієнт, обмежено до п’яти, а кількість
спеціальностей – до трьох. Це більш логічно.

– Києво-Могилянська академія хотіла залишити за собою право
проводити вступне тестування за власною системою. У вас були
конфлікти щодо цього з міністром Вакарчуком...
– У нас були гострі дискусії. Він навіть публічно погрожував звернутися щодо
мене в прокуратуру. Обстоюючи могилянське тестування, яке мало тоді 17-
річний успішний досвід, я посилався на здоровий глузд. Коли Віктор Ющенко
видав указ про запровадження ЗНО, моделлю слугувала система вступу
Києво-Могилянської академії: особливо згадувалася відсутність хабарництва.
Коли ж ідею втілювали на всеукраїнському рівні, Вакарчук взяв собі за
принцип скасувати те, що добре працювало. Зараз відбуваються лише перші
кроки становлення нової національної системи вступу до ВНЗ, яка спирається
на ЗНО. Ці процеси треба досліджувати, апробовувати різні варіанти тестів,
формули зарахування, проводити статистичні вимірювання. В нашому
університеті створено спеціальний науково-дослідний центр, який очолює
В’ячеслав Брюховецький. Ми неодноразово зверталися до попереднього
міністра освіти і науки з пропозицією використовувати Києво-Могилянську
академію як своєрідний експериментальний майданчик, але не одержали
відповіді!

- Згадувався міжнародний досвід, мовляв, за кордоном так і є: все
централізовано, студенти пишуть тести, розсилають результати у різні
вузи, а ті приймають їх на основі цих показників…

- Це не так. Американські університети виставляють до 28 вимог для
абітурієнтів. ВНЗ можуть вимагати результати кількох тестів, письмові роботи,
проводити співбесіди. Деякі університети запровадили ще одну нестандартну
вимогу: на YouTube абітурієнти розміщують свій відеоролик, який може взяти
до уваги приймальна комісія. Зарубіжні радники МОН і Український центр
оцінювання якості освіти (УЦОЯО) підтверджували, що ніде на Заході
сертифікат ЗНО не виступає єдиною «перепусткою» в університет.

– Влада «била» на те, що корупцію у вищих навчальних закладах
можна подолати, лише повністю позбавивши вузи можливості
впливати на вступну кампанію...

- ЗНО не може усунути корупцію, оскільки це велика соціальна проблема.
Принциповою помилкою людей, які запроваджували незалежне оцінювання,
було називати його засобом боротьби з корупцією й утверджувати цю думку у
суспільстві. Йдучи на такий радикальний крок, як позбавлення університетів
права впливати на власний контингент студентів, слід було планувати не
менш радикальні реформи вищої освіти, які повинні призвести до виникнення
якісних університетів. На тлі імітації реформ ЗНО ніби «зависає» у повітрі,
оскільки з кінця 1980-х років українська вища освіта перебуває в процесі
саморозпаду. За таких умов вона постійно оперує категоріями виживання, які
не пов’язані з реформами. З іншого боку, нам слід захистити ЗНО, оскільки це
не просто важливий освітній проект, а взагалі єдина системна й успішна
спроба що-небудь змінити на краще. Тим більше, ЗНО має підтримку в
українському суспільстві.

- Зараз в Україні випробовують новий вид тестування: так званий тест
здібностей. Чи це допоможе вдосконалити систему вступу?
- Ми також взяли участь в його апробації, у співпраці з МОН та УЦОЯО.
Міністерство освіти та науки включило нас у свій перелік. Традиційний
могилянський тест, який включає в себе сім предметів, також є тестом на
здібності. Зокрема, всі без винятку абітурієнти складають математику,
українську мову, англійську мову, правознавство, історію Києво-Могилянської
академії. На моє глибоке переконання, математику повинні складати всі, у т.ч.
майбутні філологи, політологи, історики, а не лише представники так званих
точних і природничих спеціальностей. Адже математика – не просто предмет,
це – певний індикатор організованості мислення.

- Новий міністр освіти Дмитро Табачник чи не щодня оголошує якусь
нову реформу…
- У нас жодних реформ не відбувається, тому що вони технологічно
неможливі. Реформи можуть розпочатися лише за умови взаємодії президента,
уряду і парламенту, яка спиратиметься на розуміння і підтримку суспільства.
Міністерство освіти і науки, самотужки не має для цього ні фінансових
можливостей, ні повноважень.

- Ви виступали з гострою заявою проти чинного міністра освіти
Дмитра Табачника. Чи була якась реакція з Міністерства?
- Ні, жодної реакції не було.

- Стільки вже було акцій протесту, «антиТабачна» кампанія і далі
триває, а бажаного результату, тобто відставки міністра, немає...
- Насправді виступів не було аж так багато... Якщо політична сила, яка
перебуває при владі, вважає, що Україна повинна мати саме такого міністра
освіти, як Дмитро Табачник, то це як мінімум обернеться проти неї на
наступних виборах. З виступу міністра на підсумковій Колегії МОН у Харкові я
зрозумів, що ніяких системних змін не планується. Він прагнув заспокоїти
ректорів, дати їм зрозуміти, що нікого більше не будуть турбувати навіть
імітаціями реформ. Залишається в силі лише певна риторика євроінтеграції,
яка не має на меті якихось змін.

- Табачник і далі, вже не словами, а ділами наїжджає на українську
історію, мову... Що повинна робити опозиція?
- Найкраще для опозиції було б зрозуміти, що зараз маємо справу з
наслідками певної бездіяльності в часах попередньої президентської каденції.
Зокрема, ми не подолали корупцію, не запровадили університетської
автономії, не створили громадського мовлення, не стали членом
Європейського Союзу. Сподівання виборців, висловлені під час Помаранчевої
революції, не були виправдані. Тому опозиція має об’єднуватися не навколо
амбіцій, а навколо ідеології конкретних реформ, тобто тих справ, які конче
треба зробити. Потрібно якісно змінити нашу країну. Щодо дискримінації
української історії, то сьогодні це здійснити неможливо – через розвиток
інформаційних технологій. Це намагалися зробити російські царі, Ленін, Гітлер
і Сталін. Зараз подібні спроби виглядають фарсом...

– Теперішня влада оголосила, що гуманітарну політику будуватиме
спільно з Росією. Які наслідки матимуть такі дії і яку загрозу це несе
для українців?

- Громадяни України в іншій системі координат, і наші стандарти набагато
ближчі до європейських, тому «понятія» агресивної авторитарної держави, які
пропонує Росія, нам не підходять. Українці, якою б мовою вони не
спілкувалися, потребують свободи слова, демократії, реальної політичної
конкуренції, гідного життя, а російська система цього не пропонує. Зрештою,
хоч в Україні жахлива корупція, вона залишається для наших людей
синонімом зла. Іноді мені здається, що наші північні сусіди із цим злом
повністю змирилися, перевівши його в категорію доброго гумору. Росіянам
бракує не демократії, а імперської величі, – про це свідчать результати
соціологічних досліджень... Нам важливо спілкуватися хоча б з тими
російськими інтелектуалами, які незадоволені імперськими амбіціями власної
держави і з якими можемо мати спільну мову. На жаль, таких небагато.

- У світових рейтингах вузів українські не займають високих позицій…
- У нас зараз немає конкурентоздатних університетів. Вони повинні
насамперед займатися науковими розробками, інноваційною діяльністю, тим,
що безпосередньо впливає на розвиток суспільства й національної економіки.
Наші ж університети виконують хіба завдання відтворення кадрів, але навіть
це вони роблять все гірше і гірше.

- Що тоді може допомогти, можливо, додаткові фінансові вливання у
науку?
- Сподівання великих грошей від держави – це те, що треба забути назавжди.
Україна не має величезних покладів нафти і газу й не збирається грабувати
заморські колонії чи власних сусідів. Нашим університетам, у першу чергу,
треба дати не гроші, а автономію. Звісно, зараз відмовлятися від державного
фінансування не можна, але слід диверсифіковувати джерела надходжень
матеріальних ресурсів.

- Болонський процес також має на меті підвищення
конкурентоздатності вузів, його вже не перший рік в Україні
запроваджують…
- Болонський процес у нас і далі залишається риторикою. Його навіть жартома
називаємо «оболонським», він майже перетворився на опудало. Насправді
Болонський процес не може існувати без належного рівня викладання і
знання англійської мови. Саме вона забезпечує можливість контактів з вузами
світу, мобільність, міжнародну співпрацю та розуміння спільних стандартів
якості. А всі методики нарахування балів, які у нас називаються Болонським
процесом, насправді не мають до нього жодного відношення.

- В Україні іноземним студентам дозволили вибирати мову навчання.
Йдеться, вочевидь, не лише про англійську, а й про російську. Адже із
понад 44 тис. студентів-іноземців в Україні 3886 росіян (друге місце
після Китаю).
- Наскільки мені відомо, таке рішення було прийнято нібито для матеріальної
підтримки вітчизняних університетів. Але університетська автономія та
диверсифікація джерел фінансування можуть справити більший позитивний
вплив, ніж кошти від російських і китайських студентів. Україні треба мати
якомога більше студентів з провідних університетських країн, передусім
західноєвропейських та північноамериканських. Це буде політикою якісного
зростання. А так – ми просто фіксуємо якусь власну нещасність. Тобто тут
проглядається політично-ідеологічний підтекст. Йдеться про підтримку не
української, не англійської, а російської мови...

Джерело: газета «Високий замок», №96(4228) від 27.05.2010 __

 

Фотогалерея

Презентаційні матеріали

Відео-галерея

 

 

 

Архів статей
 

 

Сайт розроблений і підтримується Інноваційним центром інформаційних технологій НаУКМА
copyright@ukma 2009 - 2018