back to ukma Прес-центр
 
 
Культура мовлення в Могилянці E-mail
Вівторок, 14 вересень 2010 13:47

Приклад мовної ситуації, яка склалась у нашому університеті, увиразнює те протиріччя, яке часом виникає між індивідуальними і колективними людськими правами.

 Пов’язано це передусім із питанням, чи можна дозволяти студентам спілкуватися в Могилянці російською поза лекціями, якщо робочі мови університету – українська й англійська. Той, хто обстоює в цьому випадку індивідуальне право людини, відповість – звичайно, поза лекціями студент може вільно спілкуватися тією мовою, якою хоче. Так воно, зрештою, у нас і склалось. До речі, не тільки студенти, а й дехто з викладачів не вважає за потрібне дотримуватись «робочої» мови під час перерв між парами.

Але варто подивитися на проблему з іншого боку. Всі ми  - українці, бо живемо в державі із назвою Україна. Природно, що нашою спільною мовою мала б бути українська, як у росіян – російська, поляків – польська, чехів – чеська тощо. Саме ця мова об’єднує нас в одну спільноту. Адже людина не  говорить сама з собою, вона завжди розмовляє з кимось, і це потребує спільної мови. Слово спілкування й походить від слова спільний, як і спілка й спільнота.

Абсурдними в цьому зв’язку є деякі статті проекту Закону України «Про мови в Україні», який незабаром збирається ухвалити Верховна Рада. Наприклад, у 3-ій статті «Право мовного самовизначення», яка нібито захищає індивідуальне право людини, зазначено: «Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову».

Таку норму можна застосовувати лише в царині приватного життя, у суспільному житті її виконати неможливо, бо тоді країна перетвориться на біблійний Вавилон. Можна собі уявити, якого «порозуміння» досягне українська спільнота, якщо угорець, молдаванин, росіянин, кримський татарин та ін., користуватимуться кожен своєю мовою у загальнонаціональній комунікації.

Чому в Києві більшою мірою поширена російська, пояснювати в університетській аудиторії немає потреби. Уже 19 років у школі вивчають правдиву історію України.

«Ніхто не має нічого проти російської культури і мови, — писав свого часу видатний історик, дослідник Голодомору і друг Могилянки Джеймс Мейс, — але доки українська мова залишатиметься другорядною в очах самих українців, ця нація ніколи не буде єдиною».

Варто нагадати, що гасло Майдану «Нас багато — і нас не подолати!» — звучало українською. І чим більше освіченої молоді почне говорити українською з усвідомленого обов’язку і українська стане для них не тільки мовою хліба, а й мовою серця, тим швидше ми зможемо витягнути нашу країну з того болота, в яке завели її нерозумні керманичі.

                                                                                                    

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Фотогалерея

Презентаційні матеріали

Відео-галерея

 

 

 

 

Сайт розроблений і підтримується Інноваційним центром інформаційних технологій НаУКМА
copyright@ukma 2009 - 2018