back to ukma Прес-центр
 
 
Cвітильник, який горів і світив E-mail
Середа, 06 жовтень 2010 10:19

  Мабуть, більшість із тих, у кого запитати, чому Київська академія називається «Могилянською», зуміють відповісти правильно.

 Чимало, швидше за все, пригадають, що певний час вона іменувалася «Могило-Мазепіанською». А от чи багатьом відомо, що наша Alma Mater також титулувалася «Могило-Заборовською»? Використання в назві ранньомодерних навчальних закладів прізвищ різних осіб - річ типова. Однак такої честі удостоювалися лише фундатори та найбільші благодійники, чий внесок у розбудову шкіл зазвичай мав навіть конкретне матеріальне втілення, приміром, у вигляді навчальних споруд. В історії Могилянських Атен одним із найпомітніших покровителів був київський митрополит Рафаїл (Заборовський), а його піклування академією якнайкраще ілюструє оцінка, зроблена самим закладом   зміна назви на «Могило-Заборовську» ще за життя преосвященного. Тож чим так догодив «школам» саме цей архієрей, особливо якщо пригадати, що всі київські владики вважалися верховними керівниками навчального осередку на Подолі і мали клопотатися про нього?

Рафаїл управляв Київською митрополією упродовж 1731 1747 рр. Саме тоді у Могилянській академії спостерігається чергове піднесення, що виразилося як на кількісному, так і на якісному рівнях. Розквіт «шкіл», що спостерігався за гетьманування Івана Мазепи, був перерваний унаслідок складної політичної обстановки та війни, а також епідемії чуми 1710 р., коли число вихованців заледве сягало 100 осіб. За Заборовського кількість спудеїв натомість постійно зростала (цьому дещо перешкодила лише російсько-турецька війна 1735–1739 рр. та спричинене нею як результат подорожчання життя у Києві). Тож, коли у 1740 р. в Києві набиралося знань 575 «студіозів», то із 1744 р. їх налічувалося вже понад тисячу. Це й не дивно, адже тепер усі охочі мали більше місця для занять.

Вже відразу після номінування на київський престол Рафаїл запланував завершити навчальний корпус, що задумувався двоповерховим, однак за підтримки Мазепи був споруджений лише одноповерховим. Заборовський не лише санкціонував кампанію збору коштів на будівельні роботи, а й сам пожертвував 1640 рублів   суму на той час величезну (для порівняння, тоді майже 1,5 ц пшеничного борошна коштувало 1 рубль, гречки 80 копійок, тисяча в’яленої риби 3 рублі, а річне натуральне утримання Братським монастирем восьми могилянських професорів, окрім ректора, оцінювалося на 656 рублів). Стараннями митрополита навчальна будівля отримала вигляд, який із незначними перебудовами XIX ст. (замурування галерей тощо) дожив до нашого часу. Остаточною крапкою у його оформленні стало освячення 1740 р. новозведеної конґреґаційної Благовіщенської церкви. Владика, крім цього, клопотався ремонтом головного Братського храму   Благовіщенського   та облаштуванням бурси для убогих вихованців.

Рафаїл (Заборовський) також домігся відновлення щорічних виплат двохсот рублів на потреби Академії з Військового скарбу. Ці «дотації» запровадив ще Мазепа, однак потім вони припинилися аж до 1742 р. 65% згаданої суми виділялися викладачам, а решта приблизно порівну ділилася на ремонт бурси та на Братську церкву. Разом з тим, слід звернути увагу на той факт, що Могилянська академія забезпечувалася в менших обсягах, аніж багато інших навчальних закладів Російської імперії. Ба навіть Харківський колегіум залюбки міг позмагатися з нею матеріальною базою. Тож Заборовський і надалі клопотався перед Петербургом про урівняння грошового утримання київських професорів із колегами з Московської академії, щоправда, безуспішно (лише в другій половині 1780-х рр. більш-менш вирішилося питання казенного забезпечення закладу). Отже, через нестачу надходжень на потреби Київських Атен, митрополит регулярно допомагав професорам та студентам грошима з архієрейської скарбниці та намагався віднайти інші способи покращення становища найбідніших «студіозів». Так, він розпорядився не лише дозволити проживання убогих вихованців, яким не вистачило місця у бурсі, при подольських парафіяльних школах, а й долучати їх до служінь при храмах та наділяти частиною церковних прибутків.

За часу посідання Заборовським митрополичого престолу і за його безпосередньої участі Київська академія здійснила перші кроки на шляху до покращення та модернізації навчання. Зокрема, 1738 р. у «школах» відновилося та поглибилося викладання гебрейської й грецької мов, а також розпочалося вивчення німецької.

Останній факт вельми промовистий. Мова освіченої Європи   латина   упродовж XVII XVIII ст. хоча й зберігала чинність в освіті, однак все ж поволі витіснялась із різних сфер ужитку, а її роль все частіше зводилася до формально-символічних функцій. У різних частинах Європи цей процес тривав з інакшою інтенсивністю: раніше нові мови посунули латинську в освіті, наприклад, у Англії. В Угорщині ж вона протрималася до XVIII, а от у Хорватії   до XIX ст. На початку XVIII ст. німецьку та французьку мови запровадили до навчальних програм своїх шкіл польські єзуїти. Як бачимо, в Києві також достатньо оперативно реагували на нові віяння часу.

Окрім доповнення могилянського «курікулюму», Рафаїл (Заборовський) купував за кордоном для Академії потрібні книги, а також спонсорував освітні мандрівки перспективних могилянських вихованців за межі України. Ще один вартий уваги жест його покровительства Київським Атенам   унормування та письмова фіксація 1734 р. правил поведінки викладачів та їхніх підопічних («Leges academicae»). Ця інструкція своїми положеннями нагадували чинний тоді по всій Європі у відповідних школах єзуїтський шкільний устав «Ratio studiorum». Піклувався владика також про ректора навчального закладу (одночасно ігумена Братського монастиря): 1732 р. він зумів виклопотати для нього разом з іще кількома настоятелями більших київських обителей ієрархічно вищий та престижніший архімандричий сан, який зайвий раз виділяв могилянського керівника серед церковної еліти Київської митрополії.

Навіть побіжний погляд на заходи митрополита, спрямовані на підтримку Академії, засвідчує їхню подібність до зусиль, здійснених свого часу Петром (Могилою). Однак не лише така діяльність Рафаїла привертає увагу. Через призму його біографії можна побачити й інші важливі речі, що стосуються функціонування навчального закладу.

Михаїл (світське ім’я архієрея) народився 1676 р. у шляхетській родині в Заборові, що на Галичині. Він був сином «римской віри отца..., а матери греческого ісповіданія». Після навчання у «школах» у Речі Посполитій хлопець прийшов до Києва, де студіював курс до філософії. Сталося це тоді, коли Україна була поділена кордоном по Дніпру, а її дві найбільші частини входили до складу Російської держави та Речі Посполитої. Однак безліч документів засвідчують умовність лінії роз’єднання, яку достатньо легко можна було перетнути й офіційно, і в обхід форпостів, та постійне спілкування мешканців формально розітнутої Батьківщини. Чимало уродженців «Польської області» щороку відвідувало Київ, називаючи найчастіше при цьому дві причини бажання перетнути кордон: паломництво до православних святинь міста та навчання в Академії. Попри те, що через різні напружені стосунки між Петербургом і Варшавою наприкінці XVII   початку XVIII ст. кілька разів то дозволялося, то заборонялося приймати в Могилянський осередок «заграничних» вступників, останні (серед них і Заборовський) складали постійний контингент «академіків». Навчальний заклад, отже, був своєрідним містком єднання частин України.

Михаїл походив зі шляхетської родини. Ще донедавна вважалося, що на той час українська шляхта зникла, розчинившись у польській. Проте це не так   дрібні «уродзоні» впродовж XVIII ст. зберігали руську ідентичність, і факт їх навчання протягом усього століття в Київських Атенах (а не лише ближчих річпосполитських навчальних закладах) це якнайкраще підтверджує. Ба більше по студіях вони робили кар’єру в Гетьманщині, а ширше Російській імперії. Доля Заборовського тут є дуже показовою: юнак завершив студії у Москві, там, прийнявши чернечий постриг, учителював, далі служив священиком на флоті, був архімандритом, а з 1725 р. псковським єпископом та членом Синоду. Отож Рафаїл належав до когорти тих могилянців, діяльність яких в Росії дала можливість дослідникам ще на початку XX ст. сформулювати тезу про значний український вплив на російське церковне життя.

Ще один промовистий факт   релігійна належність батьків Михаїла. Як бачимо, конфесійні мури не стояли на перешкоді освітніх практик. Уродженці Гетьманщини легко залишали православ’я, мандруючи на навчання на захід, як от Феофан Прокопович, аби знову перейти на ортодоксію після повернення, а вихідці з «Польської області», попри належність одного чи й обох батьків до Римо-Католицької чи Унійної Церков, могли після навчання у Києві стати православними єпископами та членами Синоду, як Рафаїл. Тож і не дивно, що в Могилянському осередку студіювало чимало колишніх вірних Унійної церкви, римо-католиків, а зрідка   юдеїв та старообрядців.

Перебуваючи за межами України, Заборовський пам’ятав про Київську академію. Навіть відкриваючи у Пскові школу, він звернувся до Alma Mater за викладачами. А коли його номінували на київську катедру, владика зумів гідно віддячити «годувальниці». Загалом він відзначився й іншими акціями щодо регулювання та розвитку церковного життя Київської єпархії, за що й був названий у надгробному слові могилянського префекта «світильником істинним», який горів і світив.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Фотогалерея

Презентаційні матеріали

Відео-галерея

 

 

 

 

Сайт розроблений і підтримується Інноваційним центром інформаційних технологій НаУКМА
copyright@ukma 2009 - 2018