back to ukma Прес-центр
 
 
Кримськотатарська проблема: іспит на порядність E-mail
Вівторок, 15 вересень 2009 06:02

       Якщо проблема виринає майже нізвідки й одразу стає актуальною та широко обговорюваною, певно, цьому передували численні замовчування, табу та «перекручування».

 Проблема кримських татар останнім часом — одна з найобговорюваніших, хоча сказати, що вона виникла нізвідки, звичайно, не можна. Прикро визнавати, але до широкого українського загалу, що живе у щільній облозі проблем економічної та політичної криз, коли навкруги тільки і чутно про зростання вартості американського долара на міжбанку або про можливе зміцнення національної валюти, чи чергові популістські заяви політиків, рідко долинає слово тих, хто складає у суспільстві меншість. Життя тільки сьогоденням, неоковирність і недалекоглядність сучасних українців, принцип хронічного хатоскрайства, небажання думати на перспективу вже зараз породжує низку проблем, вирішення яких вимагає і буде вимагати прискіпливої уваги та напруженої праці від усіх членів суспільства, а особливо від тих, хто бере на себе право називатися національною елітою.

Перше десятиліття існування української суверенної та незалежної держави проминуло під загальним настроєм і гаслами глобальної перебудови усього, побудови принципово нового життя народу, який щойно отримав омріяну свободу. Але ж українській незалежності вже минув 18 рік, і всі навкруги почали говорити про повноліття української держави. Далебі, не помилковим буде висловлювання, що повноліття передбачає не тільки набуття певних прав, але й усвідомлення власних обов'язків та самостійність вирішення тих проблем, які життя ставить перед певним повнолітнім суб'єктом. Кримськотатарська проблема є викликом не лише для українських політиків. У жодному разі ні. Це питання, що висить над усім українським суспільством, над усіма його складовими. Радянська пропаганда з притаманною їй легкістю зуміла поставити тавро на проблемі кримських татар та сформувати в населення думку щодо цього етносу. І варто сказати, що це завдання було виконано на «відмінно», адже набір радянських стереотипів щодо кримських татар живий і сьогодні, його з легкістю відтворить людина, якій «пощастило» навчатись ще за СРСР.Пересічний українець майже не володіє реальними знаннями про кримських татар. Це факт. Факт болючий, позаяк ідеться про етнос, що жив на нашій території ще з часів Середньовіччя. Проте пересічний українець знає багато чого хибного про кримських татар, наприклад, про їх «зради»: кримський хан – чи не найголовніший ворог: всім чудово відомі численні «зради» кримського хана під час подій 1648-1654 рр., але мало хто цікавився причинами цієї «зради». Цілком зрозуміло чому радянська історіографія наповнена багатьма такими прикладами — з кримських татар хотіли зробити «ворогів народу», колабораціоністів, «неблагонадійних громадян»: за часів Другої світової цей народ, борючись за своє існування, воював як в лавах Червоної армії, так і в складі вермахту, що стало додатковою «причиною» для депортації кримських татар... Миттєво було створено негативний образ цього народу! Кримське ханство більшу частину своєї історії перебувало під сюзеренітетом Османської імперії, належало до іншої культури та цивілізаційної моделі, що, безперечно, також відіграло свою роль у формуванні радянськими ідеологами ворожого образу кримських татар. Але ж і за часів незалежності в шкільних підручниках – татари та зрадники майже синоніми! Однобічність та незрозуміле небажання розглянути проблему з різних боків сформувало в школярів досить трафаретне і водночас упереджене ставлення до цього етносу, а саме як до ворога.

А ще пересічний українець вам точно не розкаже про таку річ, як депортація кримських татар 1944-го року.Останнім часом влада все-таки почала приділяти цій темі хоч якусь увагу. Так, за наказом Президента, було проведено відповідні заходи з нагоди роковин депортації кримських татар. Але якщо говорити про рівень обізнаності в цій темі серед населення, то він дуже низький.  Навіть зараз, коли стало можливо вільно говорити про реальні геополітичні процеси, коли ні над ким не тяжіє прокляття страху бути покараним  за правду, знання того, що робиться в межах власної держави та близьких і далеких її сусідів певними карними органами держави, що в ній живемо, увагу прикуто до боротьби басків за незалежність, до процесу вирішення курдського питання, до збройних конфліктів на території Кавказу тощо. Але ж все десь там, а ми зовсім не дивимось на те, що є у нас під носом, що може боляче по тому носі вдарити, якщо і надалі продовжувати ігнорувати ситуацію, що склалася і вдавати, що все нібито добре.Важливо також зрозуміти чи взагалі готове сучасне українське суспільство серйозно поставитись до цієї проблеми, чи готове воно відійти від своїх закостенілих, залізобетонних штампів у сприйнятті кримських татар. Поки що, ні. «Проте зрада кримського хана Іслам-Гірея…», «зрада кримського хана була причиною поразки армії Богдана…», «а потім зрада татар…» — ось лише деякі цитати з українського інтернету, які відображають ставлення громадян до подій минулого. Так, саме «ставлення», бо ні про який аналіз та об’єктивну оцінку історичних подій тут не йдеться, це скоріше навпаки — повне небажання подивитись на історію очима незаангажованого спостерігача, відкинути непотрібну ношу з радянських міфів. Цього, на жаль, немає… Але повторюсь — все це можна зрозуміти з огляду на могутню радянську пропаганду, яка таку позицію й сформувала. Але виникає логічне запитання: чому за часів незалежності не було сформульовано гідної відповіді?! Чому український підручник з історії України в цьому питанні мало чим відрізнявся від радянського відповідника і українські школярі мали читати цей спадок совєцької пропаганди? Сучасний стан справ такий, що кримськотатарське питання належить до сфер впливу не тільки науки історії, а й стає політичним. Це пояснюється напруженою ситуацією навколо кримського півострова, де, як зазначить трохи нижче пан Рефат Чубаров: «панує принцип більшості». І саме для того, щоб підняти кримськотатарську проблему на рівень обговорення 1 вересня 2009 року в Культурно-мистецькому центрі НаУКМА відбулась інавгураційна лекція Почесного професора НаУКМА Рефата Чубарова «Кримськотатарська проблема —іспит для українських політиків». Спочатку пан Рефат зробив короткий екскурс в минуле, щоб окреслити проблему кримських татар в історичній перспективі. Отже, кримські татари – народ, який з 15 сторіччя має свою державність – Кримське ханство, яке протягом майже трьох сторіч знаходиться під сюзеренітетом Османської імперії. Наприкінці ж 18-го сторіччя відбувається ряд подій, які негативним чином відбились на долі кримських татар – це Кючук-Кайнарджійський мирний договір, який на папері забезпечував незалежність Кримського ханства, проте фактично існувала залежність від Російської імперії, яка в 1783 році анексувала території держави. Цей час називають «чорним сторіччям»: відбувається відтік населення до Османської імперії, водночас відбувається міграція російського населення на південь, відтак частка кримських татар на цих територіях стає значно меншою, що, звичайно, аж ніяк не сприяє розвиткові цього етносу ані культурному, ані будь-якому іншому. «Кримські татари, внаслідок отих потужних міграцій, підійшли до 20-го сторіччя знекровленими та знесиленими, але народ, який зберігав в собі волю до свободи, прагнув зреалізувати своє право на вільне життя», - зазначив пан Почесний професор. Продовжуючи, пан Рефат зазначив, що до кінця 80-тих років було три народи, які так і не повернулись на свої землі після депортації, серед них і кримські татари.     

«Уявіть собі, що це ви належите до народу, який майже півсторіччя був вигнаним зі своєї землі», — цими словами Рефат Чубаров  апелює не тільки, і не стільки до присутніх в актовій залі студентів (хоча й до них так само), а більше до українських політиків. Але повернімось разом з паном Рефатом до історії. 1991-й рік, референдум в Криму, кримські татари масово бойкотують цю подію, і без їхньої участі було прийнято рішення про відновлення кримської автономії, але, звичайно, на тих принципах, які виключали можливість самовизначення кримськотатарського народу… «І такою там зараз і залишається, адже там панує принцип більшості», — критично і справедливо додає Рефат Чубаров.

Коли лідери кримських татар, наприклад Рефат Чубаров чи Мустафа Джамільов, говорять про право свого маленького, але народу на самовизначення, то чи є морально виправданим для нас, українців, що так само, як і кримські татари, постраждали від репресій тоталітарного режиму Радянського Союзу, не визнавати їхнє право на повернення на ті землі, де вони перебували до тотального переселення до Середньої Азії понад 50 років тому? Чи ж можна вимагати від інших того, що ми самі не даємо своїм близьким?

Українцям надано шанс створити нову унікальну модель цивілізованої взаємодії між різними етнічними та культурними комплексами на терторії однієї і тієї ж самої держави, стати насправді тим неповторним перетином східного і західного,  стати просто більш культурними і терпимими. Може, в цьому і полягає шлях не тільки до Європи, але й до але й до світу загалом - у кроці на зустріч маленькому народові, що просто повертається до себе додому?віту загалом - у кроці на зустріч маленькому народові, що просто повертається до себе додом

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Фотогалерея

Презентаційні матеріали

Відео-галерея

 

 

 

 

Сайт розроблений і підтримується Інноваційним центром інформаційних технологій НаУКМА
copyright@ukma 2009 - 2018