back to ukma Прес-центр
 
 
Володимир Панченко, професор НаУКМА, керівник проекту "Літакцент", виступ на Дні Академії-2011 PDF Друк E-mail
П'ятниця, 28 жовтень 2011 13:12

Дорогі колеги, старші й молодші, шановні гості Академії!

Цілком очевидним є факт, що відродження Києво-Могилянської Академії не сталося б, якби 24 серпня 1991 року не було прийнято Акт про незалежність України, підтверджений через три місяці результатами всеукраїнського референдуму. Академія відроджувалася разом з українською нацією, - а це означає, що в цьому акті історичної справедливості були зусилля тисяч і мільйонів.

Проте все одно: потрібно було, щоб ідея відродженої Академії спочатку народилася у несамовитій уяві, у нетерплячій фантазії  однієї людини, – і ми всі добре знаємо ім»я цієї людини.

 Взагалі, велика мрія здатна пробуджувати колосальну енергію, - і про це краще дізнаватися тоді, коли ти ще молодий і все твоє життя попереду. Без мрійників, дон-кіхотів, диваків світ був би пісним, малорухливим, нецікавим і, мабуть, швидко виродився б. На щастя, Могилянка в різні часи творилася сильними особистостями і сама була бродильним середовищем, у якому формувалися особистості, котрі залишали слід в історії.

 Україні вкрай потрібні особистості. Нам часто не щастило з гетьманами, полковниками й президентами. Ми й сьогодні через власну легковажність опинилися в царстві привидів минулого – і зависли у цивілізаційному шпагаті. Соціологія діагностує, що мертві хапають за ноги живих: значна частина  громадян України хоче і в Європу і «під» Росію водночас. Звісно, це соціальна шизофренія, і порятувати суспільство від неї повинні були б еліти. Біда, однак, у тому, що в нас досі великі проблеми з якістю еліт. І ми всі щодня бачимо, якими небезпечними для країни є формальні еліти, якщо вони жадібні, жорстокі і, даруйте, тупі.

Зміна, кардинальне оновлення еліт – питання життя і смерті для України. В»ячеслав Степанович Брюховецький уже багато років повторює, що у 2015 р. Президентом України стане випускник Києво-Могилянської академії. Особисто я сприймаю ці його слова не як прогноз, а як установку: так має бути. На ключові позиції  мають прийти люди, для яких Україна важливіша, ніж окремо взяте Межигір»я; які сповідують цінності, що шануються в цивілізованому світі. Люди, для яких свобода – не просто солодке слово, а повітря.

За останні півтора року в Україні стало більше парканів довкола «казьонних» будинків (у т.ч. й довкола  міністерства освіти). І це виказує страх тих, хто по інший бік парканів. Режими, що тяжіють до авторитаризму, насправді полохливі, і тому  вони намагаються нагнати страхів на інших. Особливо небезпечні для них люди вільного духу. І саме через те авторитарна влада формує запит на вірнопідданство і сірість. Натомість демократія потребує професійних умінь, вона дає шанс талановитим і енергійним.

У кожного – свій час для життя. Доля моїх ровесників – це дитинство часів Хрущова, юність часів Брежнєва,  молодість часів Горбачова, а потім - епоха української «квадриги» - двох Леонідів і двох Вікторів (ну, попереду ще, може, часи Арсенія).

Час свого народження не обирають, тому немає сенсу жалкувати, що ти з»явився на світ не на 30 років пізніше, чи на 10 раніше. Адже кожне життя, якими б не були його хронологічні рамки, - це шанс, це вибір, причому – не одноразовий, а щоденний. Незалежно від того, чи тобі 40, чи 50, чи 20.

 Так буває завжди: можна стати «сірою мишкою»; можна вирощувати квіти для букетів індивідуального ураження одіозних осіб; можна заховатися або ж, люблячи власну молодість, утекти за тридев'ять земель і там самореалізуватися у спокої і статках. Але значно цікавіше, гоноровіше, азартніше – спробувати змінити саму Україну. А для цього її треба спочатку побачити кращою у своїй несамовитій уяві і в своїй нетерплячій фантазії.

Вітаю всіх зі святом Академії. І нехай усіх нас надихає той факт, що в її новітній історії – як і в новітній історії України - позаду вже цілих 20 років. Число 20 можна сприймати як певний символічний знак: воно нагадує про довгу дорогу, якою Мойсей вів своїх співвітчизників до землі обітованої. Мойсеєві знадобилося сорок років – можливо, і ми половину своєї дороги вже здолали?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Володимир Панченко
Дорогі колеги, старші й молодші, шановні гості Академії!
Цілком очевидним є факт, що відродження Києво-Могилянської Академії не сталося б, якби 24 серпня 1991 року не було прийнято Акт про незалежність України, підтверджений через три місяці результатами всеукраїнського референдуму. Академія відроджувалася разом з українською нацією, - а це означає, що в цьому акті історичної справедливості були зусилля тисяч і мільйонів. Проте все одно: потрібно було, щоб ідея відродженої Академії спочатку народилася у несамовитій уяві, у нетерплячій фантазії  однієї людини, – і ми всі добре знаємо ім»я цієї людини.
Взагалі, велика мрія здатна пробуджувати колосальну енергію, - і про це краще дізнаватися тоді, коли ти ще молодий і все твоє життя попереду. Без мрійників, дон-кіхотів, диваків світ був би пісним, малорухливим, нецікавим і, мабуть, швидко виродився б. На щастя, Могилянка в різні часи творилася сильними особистостями і сама була бродильним середовищем, у якому формувалися особистості, котрі залишали слід в історії.
Україні вкрай потрібні особистості. Нам часто не щастило з гетьманами, полковниками й президентами. Ми й сьогодні через власну легковажність опинилися в царстві привидів минулого – і зависли у цивілізаційному шпагаті. Соціологія діагностує, що мертві хапають за ноги живих: значна частина  громадян України хоче і в Європу і «під» Росію водночас. Звісно, це соціальна шизофренія, і порятувати суспільство від неї повинні були б еліти. Біда, однак, у тому, що в нас досі великі проблеми з якістю еліт. І ми всі щодня бачимо, якими небезпечними для країни є формальні еліти, якщо вони жадібні, жорстокі і, даруйте, тупі.
Зміна, кардинальне оновлення еліт – питання життя і смерті для України. В»ячеслав Степанович Брюховецький уже багато років повторює, що у 2015 р. Президентом України стане випускник Києво-Могилянської академії. Особисто я сприймаю ці його слова не як прогноз, а як установку: так має бути. На ключові позиції  мають прийти люди, для яких Україна важливіша, ніж окремо взяте Межигір»я; які сповідують цінності, що шануються в цивілізованому світі. Люди, для яких свобода – не просто солодке слово, а повітря.
За останні півтора року в Україні стало більше парканів довкола «казьонних» будинків (у т.ч. й довкола  міністерства освіти). І це виказує страх тих, хто по інший бік парканів. Режими, що тяжіють до авторитаризму, насправді полохливі, і тому  вони намагаються нагнати страхів на інших. Особливо небезпечні для них люди вільного духу. І саме через те авторитарна влада формує запит на вірнопідданство і сірість. Натомість демократія потребує професійних умінь, вона дає шанс талановитим і енергійним.
У кожного – свій час для життя. Доля моїх ровесників – це дитинство часів Хрущова, юність часів Брежнєва,  молодість часів Горбачова, а потім - епоха української «квадриги» - двох Леонідів і двох Вікторів (ну, попереду ще, може, часи Арсенія).
Час свого народження не обирають, тому немає сенсу жалкувати, що ти з»явився на світ не на 30 років пізніше, чи на 10 раніше. Адже кожне життя, якими б не були його хронологічні рамки, - це шанс, це вибір, причому – не одноразовий, а щоденний. Незалежно від того, чи тобі 40, чи 50, чи 20.
Так буває завжди:
можна стати «сірою мишкою»;
можна вирощувати квіти для букетів індивідуального ураження одіозних осіб;
можна заховатися або ж, люблячи власну молодість, утекти за тридев»ять земель і там самореалізуватися у спокої і статках. Але значно цікавіше, гоноровіше, азартніше – спробувати змінити саму Україну. А для цього її треба спочатку побачити кращою у своїй несамовитій уяві і в своїй нетерплячій фантазії.
Вітаю всіх зі святом Академії. І нехай усіх нас надихає той факт, що в її новітній історії – як і в новітній історії України - позаду вже цілих 20 років. Число 20 можна сприймати як певний символічний знак: воно нагадує про довгу дорогу, якою Мойсей вів своїх співвітчизників до землі обітованої. Мойсеєві знадобилося сорок років – можливо, і ми половину своєї дороги вже здолали?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 

Фотогалерея

Презентаційні матеріали

Відео-галерея

 

 

 

Архів статей
 

 

Сайт розроблений і підтримується Інноваційним центром інформаційних технологій НаУКМА
copyright@ukma 2009 - 2018